● В листі ДФС від 11.11.2015 року № 10480/П/99-99-17-02-02-14, з-поміж іншого зазначено: «…..На сьогодні для фізичних осіб – підприємців існує дві системи оподаткування доходів, одержуваних від здійснення підприємницької діяльності, кожна з яких регулюється окремими статтями ПКУ і має певні обмеження та переваги, а також різний порядок оподаткування таких доходів, ведення обліку доходів і витрат.● Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено у главі 1 розділу ХІV ПКУ.● Відповідно до п. 291.2 ст. 291 ПКУ спрощена система оподаткування, обліку та звітності – це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПКУ, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.● Згідно з п. 292.1 ст. 291 ПКУ доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.● Платники єдиного податку першої і другої груп ведуть книгу обліку доходів шляхом щоденного за підсумками робочого дня відображення отриманих доходів (п.п. 296.1.1 п. 296.1 ст. 296 ПКУ).● ТАКИМ ЧИНОМ, ДЛЯ ФІЗИЧНИХ ОСІБ – ПІДПРИЄМЦІВ НА СПРОЩЕНІЙ СИСТЕМІ ОПОДАТКУВАННЯ ПКУ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ВИЗНАЧЕННЯ ЧИСТОГО ДОХОДУ.»● Крім того аналогічне роз’яснення було надано Міністром Юстиції України Малюською Денисом Леонтійовичем в листі МЮ від 11.09.2019 р. №33737, в якому останній вказав: «Щодо результатів розгляду звернення● Міністерством юстиції України розглянуто <...> звернення <...> та в межах компетенції повідомляється таке.● Умови і порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає Закон України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).● Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.● Так, згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, що встановлені виконавчим документом і Законом.● Відповідно до частини першої статті 71 Закону порядок стягнення аліментів визначається законом.● Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України (далі - Кодекс).● Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.● Водночас згідно з частиною другою статті 182 Кодексу розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.● Відповідно до частини п'ятої статті 183 Кодексу той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.● СУМА ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗІ СПЛАТИ АЛІМЕНТІВ, ПРИСУДЖЕНИХ ЯК ЧАСТКА ВІД ЗАРОБІТКУ (ДОХОДУ), ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ВИКОНАВЦЕМ У ПОРЯДКУ, ВСТАНОВЛЕНОМУ СТАТТЕЮ 195 КОДЕКСУ.● ТАК, ВІДПОВІДНО ДО ЧАСТИНИ ДРУГОЇ СТАТТІ 195 КОДЕКСУ ЗАБОРГОВАНІСТЬ ЗА АЛІМЕНТАМИ ПЛАТНИКА АЛІМЕНТІВ, ЯКИЙ Є ФІЗИЧНОЮ ОСОБОЮ - ПІДПРИЄМЦЕМ І ПЕРЕБУВАЄ НА СПРОЩЕНІЙ СИСТЕМІ ОПОДАТКУВАННЯ, ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ВИХОДЯЧИ ІЗ СЕРЕДНЬОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ПРАЦІВНИКА ДЛЯ ДАНОЇ МІСЦЕВОСТІ. ...»● І, нарешті, Верховний суд у постанові від 05 серпня 2020 року по справі №464/6206/18 надав наступний правовий висновок: «Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відносно того, що суди невірно застосували до спірних правовідносин ч. 2 ст. 195 СК України з огляду на наступне.● Судами встановлено, що на виконанні у Сихівського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області перебуває виконавче провадження № 54595361, з примусового виконання виконавчого листа № 464/5635/17, виданого 23 серпня 2017 року Сихівським районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 серпня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.● Державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Скочипець А.Р. 07 вересня 2018 року здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виходячи з повного доходу боржника як фізичної особи - підприємця.● Згідно з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та даних Галицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області (Сихівське відділення) від 20 грудня 2017 року № 39/8/13-50-13-01/15, наявних в державного виконавця, ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем та є платником єдиного податку (свідоцтво серії НОМЕР_1 ).● Згідно з частиною другою статті 195 ЦПК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.● Розмір заборгованості по аліментам обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.● ТАКИМ ЧИНОМ, ДЕРЖАВНИЙ ВИКОНАВЕЦЬ НЕ ВЗЯВ ДО УВАГИ ТЕ, ЩО ЗАЗНАЧЕНІ РОЗРАХУНКИ ЗАБОРГОВАНОСТІ НЕОБХІДНО БУЛО ПРОВОДИТИ ВІДПОВІДНО ДО ВИМОГ ЧАСТИНИ ДРУГОЇ СТАТТІ 195 СІМЕЙНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ.».

● Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду й залишив у силі ухвалу суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки щодо застосування норм права у своїй постанові від 25 січня 2021 року по справі № 758/10761/13-ц.● Згідно з п. 172.1 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року, зокрема квартири, за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковуються. Умова щодо перебування майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане у спадок.● Отже, доходи боржника, які звільнені від оподаткування, не належать до бази відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, які підлягають стягненню у виконавчому провадженні.● Тлумачення положень СК України, зокрема положень ст. 81, ч. 3 ст. 181, ч. 2 ст. 182, ст. 183 цього Кодексу, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів.● Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, передусім акти сімейного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад.  ● Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб’єкт приватного права, безумовно, спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів за депозитами, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів.● Натомість грошовий дохід, який є лише еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів.● Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

● Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 лютого 2022 року по справі №209/3085/20 сформулювала наступні правові висновки:«58. Велика Палата Верховного Суду вище виснувала, що частини четверта та п`ята статті 71 СК України не передбачають обов`язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно, а також не передбачають обов`язкове внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач.59. Якщо за позовом одного із подружжя (який відмовляється від його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ на користь відповідача - іншого із подружжя - та просить стягнути відповідну грошову компенсацію за таку частку) суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у цьому майні, бо відповідач не погодився на присудження грошової компенсації позивачеві та не вніс відповідну суму на депозитний рахунок, таке судове рішення не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача як співвласника. Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.60. Зрештою, якби відповідач був згідний виплатити позивачеві компенсацію за частку останнього у праві спільної сумісної власності подружжя, а позивач погоджувався її прийняти замість належної йому частки, то для реалізації такої домовленості непотрібне внесення відповідачем коштів на депозитний рахунок суду. Він може виплатити ці кошти іншому співвласнику у позасудовому порядку.61. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вище констатувала помилковість висновку апеляційного суду про те, що стягнення на користь позивачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар. У спірних правовідносинах відповідач не втрачає права власності на неподільну річ, а стає її одноосібним власником. Тому можлива відсутність у нього коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати.62. З огляду на викладене задля ефективного захисту прав кожного зі співвласників неподільних речей і забезпечення єдності судової практики щодо застосування приписів частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України, частини другої статті 364 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає:        від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-2811цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/609/15 висновку про те, що суд має визначити ідеальні частки співвласників у неподільній речі без її реального поділу та залишити відповідне майно у спільній частковій власності у разі, коли відповідач попередньо не вніс на депозитний рахунок суду кошти за частку позивача у праві спільної сумісної власності на неподільну річ, а останню не можна поділити в натурі відповідно до часток;        від сформульованого, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц висновку, що для вирішення питання про застосування частини другої статті 364 ЦК України юридичне значення має те, чи сплачує співвласник-відповідач, який володіє та користується спільним майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України, чи спроможний співвласник-відповідач виплатити співвласникові-позивачеві грошову компенсацію вартості його частки, і чи не буде така виплата надмірним тягарем.».